3.53 Благання апостолів пророка Іси
Це благання апостолів пророка Іси (мир йому), — глибоко віруючих, богобоязливих, щирих людей із чистим серцем. Воно згадується в Корані, в сурі «Родина Імрана». Своїм благанням, з яким вони звернулися до Всемогутнього Творця багато століть тому, ці віруючі подали нам прекрасний приклад.
Попри свою стислість, це благання дуже змістовне. Воно справжній скарб для тих, хто бажає, використовуючи небагато слів, попросити Всевишнього про велике благо.
«Господи наш!» — звернулися ці добрі і праведні люди близько двадцяти століть тому. Творець усього сущого, Покровитель усього живого і неживого, Розпорядник всесвіту, що дарує прожиток і підтримує життя в усіх Своїх творіннях, Господь світів, що покриває милістю Своєю кого побажає, приймає каяття тих, хто кається, Великий, Мудрий, Той, Хто знає все на світі!
«Ми увірували в те, що Ти зіслав.» Ми увірували. Увірували насамперед у Тебе, Всевишнього, Всемогутнього, Милостивого. Увірували в те, що Ти є, у Твою єдиність, у Твою Божественність, у Твоє Господство, у Твої прекрасні, унікальні імена і якості. У те, що немає нікого рівного і подібного до Тебе. У те, що поклоніння гідний лише Ти.
І, віруючи в Тебе, ми увірували в усе зіслане Тобою. А отже, в усіх Твоїх пророків і посланців, адже саме через них, через зісланне їм Одкровення, Ти познайомив людство з Твоєю релігією. Вірити ж у пророків — означає не лише визнавати їх посланцями Божими, а й приймати те послання, з яким Всевишній Господь відправив їх до людства, іти за ними, не збиватися із вказаного ними шляху.
А віра в пророків Божих немислима без віри в зіслані їм Всевишнім Писання. Ці Писання вони мали донести до людей і за їхньою допомогою їм велено було навчити людство жити праведно, познайомивши нащадків Адама з мудрими законами Всевишнього. Тому не дивно, що ці віруючі додали: «Ми йдемо за посланцем.» Ми увірували в Тебе, скорилися Тобі і пішли за тим, кого Ти послав до нас із милості Своєї, щоб він проповідував істину, навчав нас доброго, наставляв нас на шлях істинний і служив прикладом для нас.
Визнавши Його Господство і згадавши свою віру і слідування за посланцем як засіб наближення до Нього, ці віруючі підійшли до найголовнішого, до того, що було суттю і головною метою їхнього звернення до Господа, духом їхнього щирого благання. Такий звичай пророків Всевишнього і щирих віруючих: спершу згадувати про Його Господство або про Його прекрасні імена і шукати наближення до Нього, прагнучи здобути Його вдоволення, і лише потім просити Його про щось, хоч яким заповітним і життєво важливим було б їхнє бажання. Вихованість щодо Творця — їхня спільна риса.
«Тож запиши нас разом із тими, які свідчать!» Ось про що вони бажали попросити. Ось про що належить просити Господа всім віруючим в усі часи і в усіх місцях. Запиши нас разом з іншими щирими віруючими, нехай ми будемо серед тих, хто засвідчив істину, скорився Тобі, обрав Твою релігію, сповідує єдинобожжя, виконує Твої веління і дотримується Твоїх заборон. Включи нас до числа цих успішних і допоможи нам уподібнитися їм, щоб нам здобути те, що здобули вони: Твоє вдоволення, порятунок від Вогню і Райські сади.
Це дуа нагадує нам про те, що віра не може бути вибірковою: ми маємо вірити в усе, що прийшло до нас від Всевишнього через Його пророків, приймати це всім серцем і втілювати в життя. Тільки тоді наша віра буде щирою і справжньою.
А ще це благання вчить нас шукати товариства добрих, праведних, богобоязливих людей, спілкування з якими приносить нам корисні знання, зміцнює нашу віру, вселяє нам любов до Всевишнього і прагнення до добра і творення і робить наші прагнення шляхетними, а цілі — високими. Якщо людина бажає йти прямим шляхом, то їй належить подбати про добрих супутників. Адже разом завжди легше йти.