2.127 Благання про прийняття добрих справ і про те, щоб вони не породили гордині
2.128 Благання про покірність і праведних нащадків
Це благання пророка Аллага Ібрагіма (мир йому), який жив багато століть тому. Благання, світло якого дійшло до нас крізь темряву віків. Воно згадується в сурі «Корова». У це благання, попри його стислість, вкладено величезний сенс, як це часто можна побачити в дуа пророків Всевишнього загалом і в дуа нашого Пророка (мир йому і благословення Аллага) зокрема. Дуа багатьох щирих віруючих короткі, але змістовні.
Це благання Ібрагіма (мир йому) — прекрасний приклад того, про що мусульманин має просити Всевишнього Господа.
«Господи наш! Прийми від нас», — звернувся він одного разу разом зі своїм сином Ісмаїлем (мир їм обом), від якого походить наш Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага). Це сталося в ті далекі часи, коли вони вдвох були зайняті шляхетною, гідною і богоугодною справою — будівництвом Кааби. Прийми від нас наші слова і діла. Прийми наші добрі наміри, наші дуа і наше щире поклоніння Тобі одному.
Це важливий урок для нас. Якщо шляхетний пророк Аллага виявляв скромність, вихованість і смирення і боявся, що Всевишній може не прийняти його старання, то що казати про нас, простих смертних?.. Кожен із нас має набагато більше підстав турбуватися про те, яким буде результат його діянь, і вважати, що вони дуже далекі від досконалості.
Мало просто зробити добру справу. Її треба супроводжувати страхом, що вона не буде прийнята Тим, заради Кого ми її зробили, і надією на Його вдоволення. І, звісно ж, благанням про те, щоб Всевишній її прийняв і вона не обернулася марно витраченими зусиллями. Адже якщо нашу справу буде відкинуто, то не дочекатися нам нагороди за неї і вона не стане для нас черговим кроком на шляху до успіху, порятунку і Раю.
Отже, просити Господа про прийняття своїх добрих справ має стати звичаєм кожного віруючого. Адже саме здійснення доброї справи не гарантує, що Всевишній її прийме. Тим більше, що це ми потребуємо робити ці діяння і того, щоб вони були прийняті, тоді як Всевишній Аллаг не потребує нікого і нічого.
Ібрагім (мир йому) не обмежився самим проханням. Він випередив його зверненням, яке свідчить про віру, смирення і покірність Всевишньому. І ми також не повинні забувати про цей прекрасний і важливий вияв вихованості щодо Творця, коли звертаємося до Нього з благаннями.
Більше того, цей мудрий пророк згадав у своєму благанні два імені Аллага, які якнайкраще узгоджуються із суттю цього благання: «Воістину, Ти — Всечуючий та Всезнаючий!» Ти чуєш і знаєш абсолютно все. Ти чуєш наше благання і знаєш, що в наших серцях. Ти знаєш наші помисли і прагнення, і знаєш, наскільки ми щирі. Тобі відома міра нашої покірності Тобі, і Ти знаєш про нас навіть те, чого ми самі про себе не знаємо.
Ще одним виявом скромності і смирення стало благання про прийняття каяття. Оскільки раб Аллага часто припускається недоліків у своїх добрих справах і в поклонінні Всевишньому, для нього цілком природно приносити каяття Господу і просити в Нього прощення за цю недбалість, помилки, огріхи і все те, що робить його поклоніння недосконалим, ущербним.
Цю частину благання Ібрагім (мир йому) також завершив згадкою про два імені Всевишнього, що ідеально відповідають змісту самого благання: «Воістину, Ти — Приймаючий каяття, Милосердний!» (Сура 2 «Аль-Бакара», Аят 128) І в цьому нам теж належить брати приклад із нього та інших пророків Всевишнього (мир їм усім).
Щоразу, читаючи цей аят, ми маємо замислюватися над важливим змістом цього великого благання великої людини, зайнятої великою справою, і намагатися брати з неї приклад. Адже пророки своїм керівництвом допомагали людству йти правильним шляхом так само, як дороговказна зірка допомагає кораблю не збиватися з курсу в безмежному океані.