3.8 Благання про особливу милість Аллага і порятунок від омани
Це чергове благання, з яким звертаються до Всевишнього Аллага щирі віруючі, на чолі яких — шляхетні пророки Аллага. Господь згадує їх у Своїй Книзі, щоб навчити нас цих прекрасних дуа, які допоможуть нам здобути Його вдоволення, а також благо і щастя в обох світах. Недарма Всевишній у Своїй Книзі відгукується з похвалою про людей, які звертаються до Нього з такими благаннями.
Це благання спадкоємців пророків — учених, знавців релігії, які якнайкраще скористалися можливістю здобути корисне знання. Це володарі розуму, які розуміють релігію глибоко і правильно і мають про неї вірне уявлення. Тверда віра і переконаність в істинності релігії, яку вони сповідують, породжують у їхніх серцях високі прагнення. Це люди, які подають кожному з нас прекрасний приклад своїми добрими словами і богоугодними справами. Той, хто йде їхніми слідами, не зазнає втрат і здобуде бажаний порятунок. І дуа їхні не менш прекрасні, ніж решта їхніх вчинків.
«Господи наш!» — звертаються вони. О Той, Хто створив усе суще і розпоряджається всім і Кому підвладне все, зокрема й серця Його рабів. «Не відхиляй серця після того, як Ти вказав їм прямий шлях.» Не дай нам уподібнитися тим, хто впав в оману, відкинувши ясні аяти Корану, і не лише заблукав сам, а й вводив в оману інших, на відміну від твердих у знанні істинно віруючих, які самі йдуть прямим шляхом і прагнуть вказати цей шлях іншим.
Це дуа — чудовий приклад вихованості. Хоча віруючі, що звертаються до Всевишнього з цим благанням, хотіли попросити про те, що мало для них величезне значення і важливість чого вони усвідомлювали повною мірою, вони почали не з того, що було суттю благання і тим заповітним бажанням, на виконання якого вони сподівалися, коли зверталися до Господа з цими словами. Вони почали зі згадки про Його Господство, після чого згадали про велику милість, яку Він виявив їм, наставивши їх на прямий шлях, і лише після цього попросили про те, що було межею їхніх мрій: щоб Господь утвердив їх на прямому шляху і допоміг їм не збитися з нього в майбутньому.
Вони просили про головне, про те, що має хвилювати віруючого більше за все інше. Вони просили про те, щоб прожити земне життя гідно, праведно і правильно і в Судний день опинитися серед тих, хто досяг успіху і врятувався. А це благо зможе здобути лише той, кому допоможе його здобути Всевишній Аллаг.
Просили вони в Господа і Його милості. Усвідомлюючи повною мірою, що дарує Він її лише кому побажає, вони й попросили про неї як про найбільший дар. Причому просили вони не про якусь певну з дарованих Ним милостей, а про милість загалом, що охоплює і віру, і сповідування єдинобожжя, і корисне знання, і різні вияви покори Аллагу. Це милість, яка передбачає допомогу від Всевишнього в здійсненні добрих справ і неухильному слідуванні прямим шляхом у цьому світі, і здобуття вічного блаженства у світі потойбічному. Ось чому вона так багато значить для віруючого і заслуговує на те, щоб благати про неї Всемогутнього Господа знову і знову.
І милість цю дарує лише Він. Тому вони й сказали: «від Себе милість», визнаючи це і звеличуючи Його. І підтвердили це словами «Воістину, Ти — Даруючий», наголошуючи на досконалості якостей Всевишнього, адже дари людські ніщо порівняно з Його дарами.
Це благання нагадує нам про те, що згадка про імена і якості Всевишнього, а також про Його милості — прекрасний спосіб наближення до Нього, коли ми звертаємося до Нього з благаннями.
Це дуа змушує кожного з нас замислитися над тим, наскільки важливо просити у Всевишнього Господа утвердження на прямому шляху і допомоги в неухильному слідуванні ним до кінця земного життя. Якщо про це просили Його найкращі з Його рабів, то що казати про нас, простих смертних, яких долають пристрасті і які часто нездатні протистояти примхам своєї душі, що віддає перевагу ліні над турботою про власний порятунок?..