Благання про особливу милість Аллага і порятунок від омани (3:8)

Коранічні дуа

9

3.8   Благання про особливу милість Аллага і порятунок від омани

Алі ‘Імран  (Родина Імрана)

رَبَّنَا لاَ تُزِغْ قُلُوبَنَا بَعْدَ إِذْ هَدَيْتَنَا وَهَبْ لَنَا مِن لَّدُنكَ رَحْمَةً إِنَّكَ أَنتَ الْوَهَّابُ
Раббана ла тузіг кулубана ба'да із гадайтана ва габ лана мін ладунка рахмаг, іннака антал-ваггаб
Господи наш! Не відхиляй серця після того, як Ти вказав їм прямий шлях. І даруй нам від Себе милість, воістину, Ти — Даруючий!

Це чергове благання, з яким звертаються до Всевишнього Аллага щирі віруючі, на чолі яких — шляхетні пророки Аллага. Господь згадує їх у Своїй Книзі, щоб навчити нас цих прекрасних дуа, які допоможуть нам здобути Його вдоволення, а також благо і щастя в обох світах. Недарма Всевишній у Своїй Книзі відгукується з похвалою про людей, які звертаються до Нього з такими благаннями.

Це благання спадкоємців пророків — учених, знавців релігії, які якнайкраще скористалися можливістю здобути корисне знання. Це володарі розуму, які розуміють релігію глибоко і правильно і мають про неї вірне уявлення. Тверда віра і переконаність в істинності релігії, яку вони сповідують, породжують у їхніх серцях високі прагнення. Це люди, які подають кожному з нас прекрасний приклад своїми добрими словами і богоугодними справами. Той, хто йде їхніми слідами, не зазнає втрат і здобуде бажаний порятунок. І дуа їхні не менш прекрасні, ніж решта їхніх вчинків.

«Господи наш!» — звертаються вони. О Той, Хто створив усе суще і розпоряджається всім і Кому підвладне все, зокрема й серця Його рабів. «Не відхиляй серця після того, як Ти вказав їм прямий шлях.» Не дай нам уподібнитися тим, хто впав в оману, відкинувши ясні аяти Корану, і не лише заблукав сам, а й вводив в оману інших, на відміну від твердих у знанні істинно віруючих, які самі йдуть прямим шляхом і прагнуть вказати цей шлях іншим.

Це дуа — чудовий приклад вихованості. Хоча віруючі, що звертаються до Всевишнього з цим благанням, хотіли попросити про те, що мало для них величезне значення і важливість чого вони усвідомлювали повною мірою, вони почали не з того, що було суттю благання і тим заповітним бажанням, на виконання якого вони сподівалися, коли зверталися до Господа з цими словами. Вони почали зі згадки про Його Господство, після чого згадали про велику милість, яку Він виявив їм, наставивши їх на прямий шлях, і лише після цього попросили про те, що було межею їхніх мрій: щоб Господь утвердив їх на прямому шляху і допоміг їм не збитися з нього в майбутньому.

Вони просили про головне, про те, що має хвилювати віруючого більше за все інше. Вони просили про те, щоб прожити земне життя гідно, праведно і правильно і в Судний день опинитися серед тих, хто досяг успіху і врятувався. А це благо зможе здобути лише той, кому допоможе його здобути Всевишній Аллаг.

Просили вони в Господа і Його милості. Усвідомлюючи повною мірою, що дарує Він її лише кому побажає, вони й попросили про неї як про найбільший дар. Причому просили вони не про якусь певну з дарованих Ним милостей, а про милість загалом, що охоплює і віру, і сповідування єдинобожжя, і корисне знання, і різні вияви покори Аллагу. Це милість, яка передбачає допомогу від Всевишнього в здійсненні добрих справ і неухильному слідуванні прямим шляхом у цьому світі, і здобуття вічного блаженства у світі потойбічному. Ось чому вона так багато значить для віруючого і заслуговує на те, щоб благати про неї Всемогутнього Господа знову і знову.

І милість цю дарує лише Він. Тому вони й сказали: «від Себе милість», визнаючи це і звеличуючи Його. І підтвердили це словами «Воістину, Ти — Даруючий», наголошуючи на досконалості якостей Всевишнього, адже дари людські ніщо порівняно з Його дарами.

Це благання нагадує нам про те, що згадка про імена і якості Всевишнього, а також про Його милості — прекрасний спосіб наближення до Нього, коли ми звертаємося до Нього з благаннями.

Це дуа змушує кожного з нас замислитися над тим, наскільки важливо просити у Всевишнього Господа утвердження на прямому шляху і допомоги в неухильному слідуванні ним до кінця земного життя. Якщо про це просили Його найкращі з Його рабів, то що казати про нас, простих смертних, яких долають пристрасті і які часто нездатні протистояти примхам своєї душі, що віддає перевагу ліні над турботою про власний порятунок?..