3.16 Благання тих, хто увірував, що Господь прощає і карає
Це одне з тих численних дуа, згадуваних у Книзі Аллага, з якими звертаються до Нього найкращі, найщиріші Його раби і з якими має звертатися до Нього кожен із нас.
«Господи наш!» — звертаються вони зі смиренням, прагнучи всією своєю істотою, всіма своїми помислами до Того, до Кого звернене їхнє благання. Для них ці слова — не порожній звук. Вони сповнені найглибшого сенсу, вони справді важливі. Тому вони не просто вимовляють їх — вони вірять у них усім серцем.
Вони вірять у Всемогутнього Творця — Творця всесвіту, Творця людей, Творця всього сущого, Того, про Кого Його шляхетний пророк Ібрагім (мир йому) одного разу сказав: «Який мене створив і веде прямим шляхом; Який мене годує та поїть, зцілює мене, коли я хворію; Який умертвить мене, а потім оживить» (Сура 26 «Аш-Шу‘ара’», Аяти 78–81).
Вони ні на мить не забувають про те, що Він — їхній Господь, Який щодня, щогодини, щохвилини обдаровує їх Своїми великими милостями, яким немає числа. Вони чудово усвідомлюють, що якби не Він, вони не з’явилися б на світ і не було б нічого з того, що оточує нас зараз. Вони знають, що повітря, яким вони дихають, вода і їжа, що підтримують у них життя, розум, завдяки якому вони піднесені над величезною кількістю інших Його творінь, — усе від Нього, Всевишнього. Він — Той, від Кого їм нікуди не сховатися, Хто знає про них абсолютно все. І Він — Той, Хто дбає про них день і ніч, хоча й не потребує їх.
«Воістину, ми увірували!» Увірували в Тебе, Єдиного Бога, Господа світів, Вседержителя, Живого, Який не вмирає. Увірували в Твоїх пророків, яких Ти спрямував до людей з істиною. Увірували в Писання, які Ти зіслав із милості Своєї як вірне керівництво для нащадків Адама (мир йому). Словом, у все, що походить від Тебе.
Вони звертаються до Всевишнього Аллага з благанням, випереджаючи його не лише визнанням Його Господства, а й згадкою про те, що вони увірували, шукаючи таким чином наближення до Нього. Виявляючи покору і смирення, вони висловлюють надію на те, що їхнє благання не залишиться без відповіді і Господь дарує їм те, про що вони просять.
«Прости ж нам гріхи наші.» Прости нам гріхи великі і малі, вчинені давно і недавно, ті, про які ми пам’ятаємо, і ті, про які ми забули, ті, про які ми знаємо, і ті, які ми вчинили непомітно для самих себе, але які були враховані Тобою. Ми визнали в Тобі Господа і Бога, і ми задоволені Тобою як Господом і Богом, і ми увірували і сповідуємо релігію, зіслану Тобою. Тож не стягуй із нас. Прости нам нашу непокору і наші лихі вчинки, не суди нас суворо і покрий нас Своєю милістю, адже, воістину, Ти — Наймилостивіший.
«Й врятуй нас від кари вогняної!» Ти можеш усе, і Ти прощаєш кому побажаєш, тож вбережи нас від страшного покарання в обителі, яку Ти створив для людей нечестивих і тих, кому безбожжя дорожче за віру. Вбережи нас від Вогню, який у десятки разів страшніший і гарячіший за вогонь земний, — а адже й звичайний земний вогонь здатний завдати сильного болю і вселити жах. Звертаючись до Господа світів із таким благанням, вони насправді просять у Нього допомоги і сприяння в цьому світі. Вони просять Його допомогти їм прожити земне життя так, щоб Він був задоволений ними — їхніми словами, справами і намірами. Адже лише той, ким Аллаг задоволений і кого Він удостоїть Своєї милості, уникне потрапляння до Пекельного полум’я. Тож ці віруючі не просто просять звести між ними і Пеклом неприступну стіну, яка надійно захистила б їх від нього. Вони просять насправді про більше — про те, щоб їхнє життя в цьому світі було взірцевим, щоб їм вдалося прожити його так, як має прожити його справжній віруючий.
Це дуа вчить нас просити в Господа прощення — адже кожен із нас грішний. А Пекло — страшна обитель, якої мають боятися всі, і просити захисту від неї у Всевишнього має бути для віруючого так само природно, як дихати. І в серці кожного з нас благоговійний страх перед Ним має змішуватися з надією на те, що милість Його завжди осінятиме нас і в цьому житті, і в житті вічному.