60.4 Благання про порятунок від ворожих невіруючих
60.5 Благання про те, щоб не стати спокусою для невіруючих, і про прощення
Це чудове благання з Книги Всевишнього належить до числа дуа, з якими зверталися до Господа світів Його шляхетні пророки та інші богобоязливі віруючі. З цим благанням звернулися до Всемогутнього Творця пророк Ібрагім (мир йому) і віруючі, які були з ним. Сталося це після того, як вони оголосили своїм невіруючим одноплемінникам про те, що зрікаються їх.
Своє благання вони почали з вихованого звернення — «Господи наш!» Насамперед визнавши Господство Всевишнього, вони продовжили благання належним чином. Ми бачимо, що ці люди використали відразу кілька способів наближення до Нього, зокрема й згадку про власні добрі діяння, вчинені зі щирим наміром. По-перше, вони згадали про своє уповання на Нього і свою спрямованість до Нього. А по-друге, вони згадали про свою віру в Судний день і потойбічне життя. Усе це вони згадали тому, що ці дії угодні Всевишньому, і таким чином вони шукали наближення до Господа, прагнучи збільшити свої шанси на те, що їхнє благання не залишиться без відповіді.
Оскільки це був пророк Аллага і його сподвижники, у слідуванні їхньому доброму прикладу міститься величезна користь для нас. Адже коли ми йдемо слідами богобоязливих віруючих, ми тим самим полегшуємо собі шлях до Раю.
Ці віруючі, серед яких був Ібрагім (мир йому), уповали на Всевишнього Аллага найщирішим чином і зверталися саме до Нього, визнаючи свої проступки і недоліки. І вони ні на хвилину не забували про те, що їм належить повернутися до Господа світів і що після смерті на них чекає воскресіння і розрахунок. Вони знали, що за смертю є інше життя, і що вони неодмінно постануть перед Аллагом і відповідатимуть перед Ним за все, що вони робили в земному житті. Іншими словами, це були глибоко віруючі, праведні і надзвичайно свідомі люди, помисли, слова і діяння яких були добрими і які, до того ж, були зразком вихованості і скромності щодо Всевишнього Творця.
Це благання свідчить про повноцінність віри тих, хто звернувся з ним до Господа, і про те, що вони глибоко розуміли релігію і сповідували єдинобожжя найкращим чином.
«Господи наш! Не дозволяй невіруючим відвертати нас.» (Сура 60 «Аль-Мумтахана», Аят 5) Тобто не карай нас їхніми руками і не насилай на нас Твоє покарання, щоб невіруючі не казали: «Якби те, чого вони дотримуються, було істиною, то їх би це не спіткало!» Але сенс цих слів може бути й таким: не дай їм узяти гору над нами, щоб це не стало спокусою для них, адже якщо це станеться, то вони вирішать, що здолали нас тому, що дотримуються істини.
Це благання вчить нас просити у Всевишнього Аллага благополуччя і захисту від усякого зла. Хто ж захистить нас, якщо не Він, наш Господь і Бог? Саме в Нього належить шукати захисту, саме Його ми маємо просити про допомогу і позбавлення від можливої або вже заподіяної нам шкоди, і саме в Нього належить просити блага в обох світах. Адже біди і спокуси можуть бути справді страшними, і немає серйознішої і страшнішої спокуси, ніж той випадок, коли хтось намагається змусити віруючого зректися своєї релігії або намагається вселити йому відразу до слідування прямим шляхом.
Пророк Ібрагім (мир йому) і його благочестиві сподвижники завершили своє благання проханням прощення, і це ще один цінний урок для нас. Нам слід просити в Господа прощення якомога частіше, адже хто з нас без гріха?.. І при цьому всі ми бажаємо потрапити до Раю і боїмося опинитися у Вогні навіть на лічені миті.
Ми бачимо також, що наприкінці свого благання ці віруючі вдалися ще до одного засобу наближення до Аллага — згадки Його прекрасних імен: «Воістину, Ти — Великий, Мудрий!» При цьому з Його імен вони обрали найбільш відповідні і вжили саме їх, шукаючи таким чином наближення до Творця і прагнучи здобути Його вдоволення.