28.16 Благання Муси після вбивства єгиптянина
Це сповнене щирості і прекрасне у своїй простоті і стислості благання належить до числа дуа, з якими знайомить нас Книга Всевишнього. Колись давно, задовго до нашої появи на світ, з цим благанням звернувся до Всевишнього Господа один із Його найбільших і найвідоміших пророків. Це пророк Муса (мир йому).
Коранічні дуа — маяки, що освітлюють нам шлях у цьому світі і допомагають нам не загубитися, не заблукати в мороці смут і спокус, який оточує нас протягом усього нашого земного існування. Вони не лише нагадують нам про Господа і про необхідність звертатися до Нього з благаннями як у важкі, так і в благополучні дні. Насправді вони вчать нас мислити правильно і виправляють наші уявлення про світ і про свою роль у ньому. Ці дуа спрямовують нас, допомагають нам розставляти пріоритети, вчать нас відкидати неважливе і непотрібне і зосереджуватися на головному — на тому, чого слід просити в Господа світів і заради чого належить старатися.
Ці дуа стають для мусульманина вірним помічником, допомагаючи йому підтримувати зв’язок із Всемогутнім Творцем. Господь, як ми всі знаємо, може творити чудеса, і благання — один із найкоротших і найнадійніших шляхів не лише до вдоволення Господа і Раю, а й до перетворення нашого земного життя, до того, щоб і в нашому житті була частка цих чудес. І благання, безсумнівно, — рятівна мотузка, що допомагає вистояти перед смерчем спокус і випробувань.
З цими дивовижно простими, але такими, що йдуть від серця, словами шляхетний пророк Муса (мир йому) звернувся до Господа після того, як убив єгиптянина. Коли одноплемінник Муси, ізраїльтянин, кликав на допомогу, Муса прислухався до його заклику і вдарив його кривдника, вразивши його одним цим ударом. Пророк одразу ж попросив у Господа прощення, вважаючи цю дію гріховною, адже він убив людину, яку йому не було велено вбивати. Миттєво заспокоївшись після цього свого пориву, Муса (мир йому) сповнився смирення, визнав свою провину і попросив у Господа прощення.
І в тому, як він звернувся до Господа з цим благанням, ми бачимо явну вихованість і скромність щодо Аллага: Муса (мир йому) спершу визнав Господство Всевишнього і свій проступок, і лише потім звернувся до Нього з проханням про прощення: «Господи! Я був несправедливим до себе. Прости мене!»
Це був пророк Аллага, який знав, що Господь простив його. А що казати про нас, які не знають, яка доля уготована нам і куди лежить наш шлях — до Раю чи до Пекла? Це важливий урок для кожного віруючого — не ставитися недбало до своїх гріхів, не вважати їх незначними і не бути самовпевненими, вважаючи, що раз Господь наш приписав Собі милість і раз милість Його випереджає гнів Його, то Він неодмінно простить нам наші лиходійства без будь-яких зусиль із нашого боку. Хіба це далекоглядно — жити сьогоднішнім днем і не замислюватися про майбутнє, про свою потойбічну долю, у світі, в якому наше життя може обірватися будь-якої миті і шляху назад і другого шансу не буде?..
Це благання вчить нас важливості щирого каяття, яке передбачає визнання гріха, жаль про скоєне, припинення його вчинення і рішучий намір не повертатися до нього надалі. Причому з каяттям треба поспішати, адже людина не знає, скільки їй відпущено, і, відкладаючи каяття, вона може покинути цей світ раніше, ніж встигне покаятися.
Пророки і посланці Всевишнього, починаючи з Адама (мир йому), приносили Господу каяття і просили в Нього прощення, а ці праведні, богобоязливі і мудрі люди були прикладом для нас.
Для кожного віруючого важливо утримуватися від гріхів і намагатися не порушувати волю Всевишнього Господа. Але якщо він усе ж таки оступився і вчинив щось неугодне Аллагу, то найправильнішим і найприроднішим для нього буде поспішити з каяттям, звернутися до Милостивого Господа, визнати свою провину і щиро, від усього серця, попросити в Нього прощення. Адже якщо гріх прощений Господом, то його наче й не було зовсім. А налегке крокувати до вдоволення Господа, до порятунку, успіху і Раю, звісно ж, набагато простіше, ніж згинаючись під тягарем гріхів.